Зворотний зв'язок

Християнство

Основи християнського віровчення

Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.

Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої. В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству «сильних світу цього» — свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.

У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, шо простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне спасіння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.

Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

Наступним кроком у розвитку поняття «церква» стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.

Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.

Перший Вселенський собор, що відбувся в Нікеї в 325р., прийняв християнський Символ віри — короткий звід головних догматів, що складають основу віровчення. Християнство розвиває визрілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, носія абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Два центральні догмати християнства говорять про триєдність Бога і боговтілення. Відповідно до першого, внутрішнє життя божества є відношенням трьох «іпостасей»: Отця (безначальної першооснови), Сина, або Логосу (значеннєвого й оформлюючого принципу), і Святого Духа (животворящого принципу). Син «народжується» від Отця, Святий Дух «походить» від Батька. При цьому і «народження» і «походження» мають місце не в часі, тому що всі особи християнської Трійці існували завжди — «предвічні» — і рівні за достоїнством — «рівночесні».Людина, відповідно до християнського вчення, створена «за образом і подобою» Бога. Однак гріхопадіння, вчинене першими людьми, наклало на людину пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, «спокутував» гріхи людей, постраждавши за весь рід людський. Тому християнство підкреслює, що страждання очищають людину, будь-які обмеження своїх бажань і пристрастей також призводять до очищення, «приймаючи свій хрест» людина може перемагати зло в собі самій і в навколишньому світі. У такий спосіб людина не просто виконує Божі заповіді, вона перетворюється, одухотворяється і стає ближчою до Бога. У цьому полягає призначення християнина, у цьому є його виправдання жертовної смерті Христа. З цим поглядом на людину пов'язане характерне тільки для християнства поняття «таїнства» — особливої культової дії, за допомогою якої «під видимим образом передається віруючим невидима благодать Божа», тобто яке покликане реально ввести божественне в життя людини. У християнстві визнано сім таїнств — хрещення, причастя, сповідь (покаяння), церковний шлюб, миропомазання, єлеєосвячення (соборування), священство (посвята у священнослужителі).


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.




Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат