Зворотний зв'язок

Різьба по дереву як ужиткове мистецтво

Сучасні майстри володіючи широким естетичним кругозором, достатньою професійною підготовкою, інтерпретує традиції народного мистецтва. Він здатний розв'язувати творче завдання комплексно, створювати художню цілісність, робити композицію насиченішою, виразною. Це підтверджують виставки професійних художників-майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Експонати різноманітні за тематикою і призначенням. Одні з них мають ужитковий характер, а інші декоративний, але всі вони єдині, нерозривно зв'язані в аспекті народного і професійного мистецтва, сучасності і традицій.

1.2. Регіональні особливості різьби по дереву.

Різьба по дереву мала свої регіональні особливості.

Вражає розмаїтність профілів віконних рам та дверних наличників, дерев'яних балок - сволоків у будівлях різних областей України, стилізованими рослинними й геометричними візерунками прикрашали скрині, вази, саклі, мисники, лави.

Для виробів гуцульських майстрів характерний суворий режим і системний порядок розміщення декоративних елементів, застосування інкрустації.

Цікаві за своєю формою, декором, композиційним трактуванням дерев'яні букові скрині, які виготовлялися у с.Слобода, Рунгури Коломийського району. Народні різьбярі багатим геометричним орнаментом прикрашали вікна, стінки, ніжки скринь, для кольору використовували сажу.

Скрині Східної України прикрашалися рослинним орнаментом більше. Цікаві скульптури святих (церква с.Йосафата, музей історії міста Коломия) зберігаються в нашому місті, виготовлені учнями коломийської школи деревного промислу. Об'ємна культова скульптура була характерною для Галичини та Поділля. Традиції не переривалися з часів Галицько-Волинського князівства, і коріння яких сягало ще більше віддалених епох. На Поділля і в Галичині існували ремісничі майстерні різьбярів. У творах різьбярів відчувався насичений культурний зв'язок, який приносив зміни в образну сутність, декоративних зразків. Дерев'яна фігурка ХVІ ст. з Львівського музею українського мистецтва повторює відомий в Польщі тип так званої сикстинської богородиці, з характерною для даної іконографічної схеми конусоподібною формою фігури.

Для східного і західного регіонів України фігурки і барельєфні скульптурки - своєрідний зразок народної скульптури. Образотворча сторона виступала у фігуних формах або деталях знарядь праці, елементах народної архітектури, предметах оформлення житла.Варто згадати форму коника. Зображення коня зв'язана з давніми уявленнями про його охоронні функції. На Чернігівщині кінь важався твариною віщою, одночасно й зловіщою. Тут вірили в "оборотню" охоронну силу конячої голови. Форму коня обрав майстер для ковила??, яким засипали зерно до млинового ковша на камінь. Їй майстер придав форму гостровухих кінських голів. Породу кінських голів мають різні солонки з Чернігівщини, притики і холки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Мотив голови коня у побутових речах широко використовувався в майстернях Полтавського земства. Сам факт звернення до мотиву коника свідчить про його значне побутування в народному мистецтві на цій території. Широко відомий мотив коника в елементах різноманітних світильників.

Підвісний світильник - "павук", з Івано-Франківщини завершує вісім верхніх кронштейнів, закінчення яких має подобу кінської голови. Такі фігурні зображення і в такій кількості містяться на обрусі, який скріплює конструкцію подаві???ка у нижній його частині. У мерехтливому світі свічок силуети кінських голів ніби приходять в рух.

З кінця 19 ст. на Гуцульщині традиційна об'ємна культова скульптура витісняється виробництвом різьблених речей сувенірного характеру, декорованих плоскою різьбою, інкрустацією . На Західному Поділлі на зміну дереву для скульптури використовували камінь.

На господарсько-промисловій виставці в Коломиї (1880 р.) поряд з традиційними речами, виконаними в рельєфі, експонувалися предмети подарункового призначення. На початку 20 ст. Прикарпаття стає місцем туризму, лікування, відпочинку, що стимулювало виробництво сувенірів. На сувенірний характер виробів із дерева націлювали і школи по різьбі у карпатських осередках - Вижниці, Ясинях.

??? здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам'ятки дерев'явної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба - виготолялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с.Рима??ові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об'ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В.Вайтович вирізував анімалістичні фігурки. ???????, що поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М.В.Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п'ятьох синів та односельчан.


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.






Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат