Зворотний зв'язок

Економічний розвиток країн Західної Європи в епоху Середньовіччя (V-XV ст.)

1.Основні риси господарства та періодизація епохи середньовіччя.

Господарство епохи середньовіччя характеризується перш за все пануванням приватної власності на землю. Основний дохід, а відтак і можливість вижити, люди отримували від землі, яка вважалася головним багатством. Люди, які нею володіли, як правило, панували в суспільстві. Ієрархічна структура земельної власності, що грунтувалася на васальних зв'язках, призводила до протиріччя між великою власністю на землю і дрібним селянським володінням, яке зберігалося. Селяни знаходилися в особистій. поземельній, судово-адміністративній і військово-політичній залежності від землевласників. Домінувало натуральне господарство. Обмін відігравав другорядну роль. Майже всі багатства суспільства створювалися ручною працею. Знаряддя праці були примітивними. Енергія вітру і рік, вугілля і деревини почала використовуватися лише в пізньому середньовіччі і спочатку дуже обмежено.

Місце людини в суспільстві, як правило, визначалося не її особистими якостями чи заслугами, а походженням: син сеньйора ставав сеньйором, син селянина — селянином, син ремісника — ремісником.

Основними формами господарської діяльності були: сеньйорія (феодальна садиба), ремісничий цех, торгова гільдія. В цілому, економіка була аграрно-ремісницькою, що єднає її з господарством стародавніх цивілізацій і дає підставу називати цивілізацію, яка існувала до кінця XV ст., аграрно-ремісничою, а суспільство — традиційним.

Розвиток господарства епохи середньовіччя можна поділити на три періоди. У ранньому середньовіччі (V-Х ст.) сформувалися і утвердилися визначальні риси феодального господарства (період генези). ХІ-ХV ст. — період зрілості феодального господарства, внутрішня колонізація, розвиток міст, ремесла і товарного дробництва. У пізньому середньовіччі (XVI — перша половина XVIІІ ст.) зароджується ринкове господарство, з'являються ознаки індустріальної цивілізації. (Про останній період — в наступному розділі).

2.Форми землеволодіння та соціально-економічні відносини в епоху середньовіччя (на прикладі Франкської держави).

Генеза та розвиток нових господарських форм в середньовічній Європі мали універсальні ознаки. Вони формувалися в основному на соціально-економічній спадщині Римської імперії та господарських досягненнях германських племен.

Становлення середньовічного господарства яскраво простежується на прикладі Королівства франків (V-ІХ ст.), яке було створене германськими племенами франків на території Північної Галлії (сучасної Франції), а з VIII ст. опанувало більшу частину Західної Європи.

У V-VІ ст. у Франкському королівстві відбувався процес трансформації родової землеробської громади на сусідську, в якій переважало індивідуальне сімейне господарство — основна виробнича ланка франкської общини. Вся земля знаходилася у колективній власності громади. У спадок (синам, братам померлого) передавалися наділи орної землі, сади, виноградники, ділянки лісу, луки та пасовища. Мала місце приватна власність, яка поширювалася на будинок з присадибною ділянкою землі та рухоме майно. Неподільні угіддя були спільною власністю членів громади. Права відчуження (вільного розпорядження) землі франки не знали.

Майнова та соціальна диференціація, яка мала місце у франків раніше, значно посилилася після завоювання та колонізації Галлії. Значну частину землі та інших багатств отримали королі, знать, дружинники. Одночасно відбувалося розорення господарства тих членів громади, які загинули на війні, а також внаслідок хвороб, епідемій та інших причин. Посилювався дуалізм між колективною власністю та парцелярними (індивідуальними) господарствами. Поступово спадкові наділи збільшувалися і перетворювалися на приватну сімейну власність, яка вільно відчужувалася — продавалася, обмінювалася, заповідалася і дарувалася без дозволу громади (марки). Марка базувалася, таким чином, на приватній власності на орні землі, колективній власності на угіддя, на вільній праці її членів. Одночасно зберігалася земельна власність галло-римського населення та церкви. Продовжувало діяти римське законодавство, яке оберігало цю власність. Разом з тим зростало землеволодіння франкських королів та знаті.У VІІІ-ІХ ст. у Королівстві франків аграрні відносини пройшли складну еволюцію, каталізатором якої стали постійні війни та посилення ролі держави в економічному житті. Оскільки війни та військова служба були надто обтяжливими для селянства і призводили до їх розорення, всенародне ополчення втратило своє значення. Основою тогочасного війська, служба в якому була престижною, стали важкоозброені кінні воїни-рицарі. Карп Мартелл, король Франкської держави (714-751 рр.) провів військово-аграрну реформу. Суть її полягала у наданні воїнам-рицарям пожиттевих земельних наділів — бенефіціїв —за умови виконання ними військової служби і васальної присяги на вірність королеві-сеньйорові. Частину отриманих земель власники-бенефіціарії віддавали своїм васалам. Так склалося бенефіціальне—умовно-службове, тимчасове землеволодіння, яке грунтувалося на сеньйоріально-васальних відносинах. Право власності на землю зберігалося за сеньйором, який надавав її і міг відібрати у випадку відмови від служби чи зради.


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.




Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат