Зворотний зв'язок

Неолібералізм: лондонська, фрейбурзька, паризька, чиказька школи

Неолібералізм — напрям в економічній теорії, що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання економіки, вільної конкуренції та економічної свободи) Ринок роз¬глядається як ефективна система, що якнайбільше сприяє економіч¬ному зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб'єктів еко¬номічної діяльності. Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує. Функції держави щодо соці¬альної сфери неолібералізм розглядає у зв'язку зі способом пере¬розподілу суспільних доходів, що ставиться в залежність від успіхів економіки і сприяє її розвитку.

Неолібералізм репрезентований багатьма школами, що з них ві¬домішими є лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрей-бурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

[Англійський неолібералізм. Одним з основоположників і голо¬вних теоретиків неолібералізму вважають Фрідріха фон Хайєка (1899—1992), лауреата Нобелівської премії за праці з теорії грошей і кон'юнктурних коливань, а також взаємовпливу економічних, со¬ціальних та інституціональних процесів. Австрієць з походження, у 20-х pp. він навчається у Віденському університеті, після закінчення якого, отримавши дипломи юриста й економіста, обіймає посаду директора Австрійського центру економічних досліджень. 1931 p. виїжджає до Лондона, де засновує власну економічну школу, спря¬мовану проти етатизму (ідей державництва, державного втручання). Його перші праці «Ціни й виробництво» (1929), «Грошова теорія і економічний цикл» (1933) зазнали нищівної критики з боку Кейнса та Сраффи, оскільки пропагували монетарні методи управління еко¬номікою, суперечили доктрині державного втручання. Згодом у йо¬го працях проблеми економічного розвитку вирішуються з неокла¬сичних та інституціоналістських позицій. Найвідомішими з них є книжки «Дорога до рабства» (1944), «Індивідуалізм і суспільний лад» (1948), «Прибуток, процент і інвестиції» (1949), «Конституція свободи» (1960), «Закон, законодавство і свобода» (1973—1979), «Роздержавлення грошей» (1976) та багато інших. Він був людиною високоінтелігентною, освіченою — економістом, філософом, психо-гологом, юристом. Усі аспекти його освіти знайшли відображення в його економічній теорії, набагато випереджали свій час.

Провідною складовою методології Хайєка ef'ідея «спонтанного порядку»! Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини економічної рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивідуальній свободі. Він виходить з того, що соціальний по¬рядок, організація, взаємодія в суспільстві формуються позаплано¬ве, стихійно, але у визначених особливостями розвитку даного су¬спільства межах і напрямках. Історія цивілізації— це спонтанне ви¬никнення (в межах існуючих традицій, моралі та права) певних утворень — від окремих господарських одиниць до свідомо керова¬них господарств. Їхні форми не залежать від людини, а є наслідком збігу обставин. На думку Хайєка, спонтанний порядок можливий за двох умов — відмови від привласнення чужого та виконання добро¬вільно взятих на себе зобов'язань.

У своїх працях Хайєк захищає право максимальної свободи лю¬дини як визначальну складову спонтанного економічного порядку. Поведінка окремої людини, підприємця, фірми визначається їхніми економічними інтересами з приводу конкретних економічних подій, що дають підстави сподіватися зиску. Вона передбачувана лише на невеликому відрізку часу і регламентується різноманітними обста¬винами, що їх не можна пояснити з традиційно раціональних пози¬цій. Але зіткнення цих інтересів, їхнє розмаїття народжує раціо¬нальний соціальний порядок, в основі якого завжди лежить принцип індивідуальної свободи.

Хайєк негативно ставиться до макроекономічного аналізу, ви¬знаючи лише мікроекономічний рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Можна ча¬стково пізнати зв'язок між явищами, але неможливо управляти ни¬ми. Економічна наука лише описує типові явища, виявляє тенденції, але не може давати точних довгострокових прогнозів. Закономірно¬сті, що характерні для розвитку окремої господарської одиниці, мо¬жна умовно поширити на все суспільство, пояснюючи функціону¬вання економіки в цілому, але не можна використати, формуючи економічну політику.

На відміну від багатьох економістів Хайєк не ставить собі за ме¬ту обгрунтувати негативний вплив на економічну рівновагу процесу монополізації виробництва. На його думку, конкуренція — багато¬гранне явище, котре має кілька рівнів. Економічний індивідуалізм забезпечує конкурентність будь-яким формам приватної економіки, у тім числі й монополіям. Монополізація не спотворює економічної інформації і дає поштовх до пошуку нових форм економічної пове¬дінки в межах ринку, породжує конкурентні інновації.Система приватної власності — головна умова економічної свободи й конкуренції. Доки контроль над власністю розподілено між багатьма, незалежними один від одного, суб'єктами, доти ніхто, у тім числі й держава, не матиме над ними абсолютної влади. Боро¬тьба держави з монопольними утвореннями — це не що інше, як за¬зіхання не лише на конкурентні форми організації підприємництва, а й на права власників.


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.




Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат