Зворотний зв'язок

Історико-географічне джерелознавство

Загальні поняття про інформаційні джерела дає окрема наукова дисципліна "Джерелознавство". Найпростіше визначення джерелознавства таке: воно є науковою дисципліною, яка досліджує джерельну базу, представлену різними носіями інформації і розкриває шляхи її використання. Для цієї науки характерні дві основні проблеми: а) класифікація інформаційних джерел, які є об'єктом її дослідження; б) аспекти дослідження джерел.

Для наук, що вивчають свою історію, важливим є поділ джерел на дві групи: залишки і традиції (5, с.206), або в іншому варіанті - на безпосередні і опосередковані [там само, с.207]. До джерел-залишків належать матеріально-речові фрагменти минулих епох (наприклад, в історії книгодрукування джерелами-залишками можна вважати друкарські верстати, фарби, папір і результати поліграфічної діяльності - книги). Для вивчення історії розвитку певної науки, в т.ч. географії, джерела-залишки не мають істотного значення (хоч їх не слід повністю ігнорувати).

Головними джерелами у дослідженні історичного процесу розвитку географічної науки є джерела—традиції (джерела), тобто переважно писемні носії інформації, які фіксують географічні особливості певної території у певний час або характеризують теоретичні, методологічні чи метатеоретичні, фундаментальні чи прикладні аспекти розвитку географії у певну епоху. Коли такі джерела (книги, статті, рукописи, державні акти, карти і т.д.) поставити у часові ряди, проаналізувати тенденції та етапи розвитку наукової інформації, зосередженої в них, то в результаті отримаємо характеристику історичного процесу розвитку, структури, функціонування географічної науки в цілому чи її окремих складових частин.

В метатеорії джерелознавства визначається його компонентна структура - сукупність і взаємозв'язки його субдисциплін. Зокрема, називаються такі субдисципліни: евристика, палеографія, дипломатика, текстологія, історична критика, вивчення пам'яток матеріальної культури, археографія! [5]. Кожна з них має свій предмет дослідження і коло питань, які розв'язує.

Наприклад, евристика - це частина інформатики, яка займається розробленням пошукових систем, пошукового апарату, тобто оглядом, описом, каталогізацією, бібліографією (її ще називають джерелознавством у вузькому розумінні слова). У свою чергу, палеографія вивчає графічні особливості знакових систем, в т.ч. письма і друку пам'яток різних епох. Сюди належить, зокрема, палеографічне дослідження географічних карт. Дипломатика вивчає формуляри історичних письмових (знакових, образно-значкових) пам'яток. Формуляр - це перелік складових частин тексту писемної пам'ятки: початкового і кінцевого протоколів, клаузул, тобто форм висловлювань, що виражені періодами, реченнями, зворотами, фразеологічними одиницями [5, с.222-223].

Для дослідження історії географії особливе значення має такий підрозділ джерелознавства як текстологія, що займається дослідженням авторства джерела, часу і місця його створення, його (джерела) оригінальності, змісту, змін тощо. Важливою є також історична критика, що вивчає письмові джерела, в яких подаються оцінки інших джерел (наприклад, рецензії, критичні статті і т.д.), а також археографія, під якою розуміють галузь знання з підготовки і видання джерел, розв'язання у зв'язку з цим текстологічних завдань чи описання наявної у джерелі інформації [5, с.223].

Безумовно, дослідник історії географії повинен орієнтуватися у джерелознавстві своєї науки, у першу чергу, в його евристичних і дипломатичних аспектах.

За своєю суттю історико-географічне дослідження є передусім дослідженням писемних джерел як пам'яток культури, що відображали географічні реалії або стан географічної науки певного часу. В свою чергу, і писемні джерела минулих епох є одними із надзвичайно цінних пам’яток культури певних народів чи місцевостей поряд із такими пам'ятками як речові, лінгвістичні, фольклорні, іконічні тощо. Зрозуміло, що чим ближче до нашого часу, тим більше зростає роль саме писемних, а не інших джерел.При вивченні писемних джерел особливу увагу слід передусім звернути на їх класифікацію, поділ на окремі види. Професор С.А. Макарчук виділяє такі види писемних джерел: літописи, законодавчі акти, ділова документація, приватні акти, статистичні джерела, періодична преса, документи особистого походження (мемуари, спогади, щоденники, листи, автобіографії), літературні пам'ятки, публіцистика і політичні твори, наукові праці з певних історичних періодів тощо [3, c.10-l1]. Автор ще виділяє джерела, яким властиві ознаки кількох названих видів. До них він відносить економіко-статистичні, економіко-географічні чи військово-топографічні описи, що є одночасно і видами статистичних джерел, і науковими працями або й джерелами особистого походження [З, c.11]. Ця класифікація в основному відображає сукупність джерел, в яких відтворюються проблеми історії певного народу, держави, окремої суспільної сфери. Вони більше стосуються історичної географії, ніж історії географії. Так, наприклад, законодавчі акти є цікавим джерелом для історичної та історико-географічної реконструкції суспільних відносин того періоду, якого вони стосуються. У кращому разі в них може бути певна інформація про особливості географічного мислення автора (авторів), які складали ці акти. Отже, не всі писемні джерела, які мають навіть географічну номенклатуру, слід зараховувати до джерел, що використовуються в географо-історичних дослідженнях.


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.




Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат