Зворотний зв'язок

Історичні виміри української географії

Зокрема, необхідно мати на увазі не лише географічно переважаючі типи людського світогляду загалом. До XVIII ст. за невеликими винятками панував сакральний (релігійний) світогляд. Тому в поясненні географічних, тобто пов’язаних із земною поверхнею явищ важливу роль відігравало “вище начало”, “надприродна сила”. Ще в XIX ст. видатний німецький географ Карл Ріттер (1779–1859) дотримувався принципу телеологізму, за яким усі явища і процеси на земній поверхні мають мету свого існування, своє найвище покликання, задане Провидінням. Уже в XVII ст. сакральний світогляд суттєво замінюється світським (секулярним). У філософії, а далі — і в географії це проявляється в розвитку географічного та різних його форм (енвайронменталізм, пробабілізм, поссібілізм тощо) та економічного детермінізму. При цьому закономірності просторової організації явищ і процесів на земній поверхні вже пояснюються природними чи суспільними (загалом “матеріальними”) силами.

Поза увагою вчених — істориків нашої науки не повинна стояти і наступна особливість її розвитку, яка теж відображає філософсько-пізнавальні парадигми одержання та інтерпретації наукового знання. Йдеться про номотетизм (встановлення закономірностей) і дескриптивність (“описовість”, фактологічність тощо). Проявом цього в географії є своєрідна боротьба між т.зв. загальною і регіональною географіями. Вчені, які дотримувалися першої, стверджували, що лише виявлення “загальних закономірностей” є справжньою наукою. Ті ж, хто дотримувалися описового (дескриптивного, регіонального) підходу, вважали “загальні закономірності” фікцією, за якою ніщо реальне не стоїть. А кожен регіон (район, зона, держава тощо) — це унікальне явище, яке слід якнайбільш повно описати. Серед українських вчених-географів, по-суті, не було чистих номотетистів. Класичним дослідником, що заперечував загальну теорію, був проф. Володимир Геринович. Багато географів поєднували номотетичний і дескриптивний підходи (проф. Степан Рудницький, Валентин Садовський та ін.).

Є ще один аспект методології історичного вивчення географії. Він стосується самого поняття географії. У широкому розумінні слова географію можна трактувати як феномен людської культури. Це дуже поглиблює саму сутність географії. Зокрема, географія як форма культури характеризується трьома структурними зрізами (рівнями): науковим, суспільної свідомості (культури), побутовим. Кожен з них має свої історичні особливості.

Науковий рівень — це рівень фаховий, внутрішньоструктуризований, виражений системою географічних ідей, понять і категорій, концепцій і теорій. Він характеризується наявністю географічних організацій, друкованих органів тощо. Саме про нього можна говорити лише з другої половини XIX – початку XX ст.

Рівень суспільної свідомості і культури (матеріальної та духовної) сформувався з того часу, коли суспільство усвідомило необхідність наукових географічних знань у практичній діяльності (геоурбаністика, геоекологія, геопросторова організація життєдіяльності суспільства тощо). Цей рівень може найбільш повно реалізуватись лише в самостійній Україні. Тому його початки бачимо вже в період Київської Русі (перша українська держава), у Козацькій державі, Українській Народній Республіці. Тепер географія як компонент культури стає засобом гуманістичного, духовного бачення світу, формою людського світогляду.

Побутовий рівень — це географічні знання пересічної людини і пов’язана з ними її геопросторова поведінка (знання природи, населення і господарства свого населеного пункту, його околиць, своїх краю і держави, її сусідів тощо).Зрозуміло, що від епохи до епохи змінюється наповнення цих рівнів. У цілому наростає роль наукового рівня, який через систему освіти і виховання тісно пов’язується з двома іншими. Історія географії, у т. ч. і української, повинна своїм баченням “схоплювати” ці рівні в різні епохи розвитку людства.

Що ж стосується історії української географії, то тут слід враховувати деякі її особливості, пов’язані зі специфікою історії самої України. На нашу думку, це такі особливості:

1) наявність довготривалих періодів існування українства як бездержавного народу. Це призводило до переривів у тяглості (континуїтеті) української географії;

2) частий розподіл України між різними державами (головним чином Польщею та Росією), що призводило до:

а) вивчення різних частин України переважно імперськими вченими відповідно цих держав. Тому виникає проблема: чи включати ці дослідження в історію української географії;


Referat.UkrText.info

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.






Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат